Микола Малуха (jesfor) wrote,
Микола Малуха
jesfor

Фотографія з Обамою - все, що залишиться на згадку

Роль України у міжнародній політиці настільки зведена нанівець, до нас настільки втратили інтерес великі гравці геополітичної дошки, що фотографування Віктора Федоровича з Бараком Обамою — вагоме досягнення (без жодної іронії) української дипломатії.

Як це не банально звучить, але після “Помаранчевої революції” Україна раптом викликала цікавість у світі. Нас почали розглядати як самостійний цивілізаційний проект. З боку численних експертів надходили схвальні прогнози - у дусі пророкувань Deutsche bank початку 90-х, який вірив у перспективи України стати найбільш розвиненою державою пост-СРСР. Авторитетні міжнародники-політологи на кшталт Збігнева Бжезинського щиро вірили у спроможність України стати альтернативним геополітичним центром-противагою російському неоімперіалізму.

Нас сприймали як серйозного гравця, і стратегічна роль України зростала. Варто згадати хоча б гучну статтю Юлії Тимошенко в найвпливовішому у світі журналі з міжнародної політики Foreign Affairs під назвою “Стримування Росії”. Її думки щодо розбудови стосунків з Кремлем викликали міжнародний резонанс і гостру відповідь тодішнього міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова.

Українській державі присвячували безліч статей, дисертацій і книг. Всім було цікаво дізнатися про український феномен громадянського протистояння авторитаризму - і його перспективи.

Я не можу точно описати збільшення інтересу до України з боку західних суспільств, оскільки там не жив. Проте легко згадаю про (часом нездоровий) інтерес до українських подій в Росії: благо, мав нагоду перебувати на теренах нашого “братнього сусіда”.

До подій 2004 року більшість рядових росіян, експертів і істеблішменту сприймали Україну як провінцію. Але “оранжевый переворот за счет американских долларов” кардинально змінив ставлення до нашої країни. Кремль звернув увагу на українські організації Росії: в одні він намагався (і часто успішно) поставити своїх людей; інші — позбавити реєстрації, а треті — купити грантами.

Безліч провладних “мозкових центрів” переорієнтували свою роботу на Україну. Вивчали буквально все, що тільки можна — від ролі молоді у протестних діях до історичних питань. Російська “україністика” буквально розквітла.

Звісно, більшість публікацій і досліджень носили замовний і антиукраїнський характер. По телебаченню крутили документальні фільми про життя Степана Бандери і Романа Шухевича, діяльність ОУН-УПА. На полицях книгарень з'явилися науково-популярні книжки про український національно-визвольний рух.

Шедевром кремлівського конспірологічного маразму можна назвати роботу “Бандеризация Украины - главная угроза для России”, сенс якої звівся до наступного: з “братнього народу” помаранчева Україна перетворилася на ворожу до РФ державу, тобто, стала прямою загрозою. У стилі “Протоколів сіонських мудреців” автор розповідав про створення на території російської держави цілої мережі бандерівців, які сидять навіть у Кремлі. Я ніколи так не пишався за батьківщину, як під час читання цього агітпропу.

Разом з тим, незаангажовані російські історики видавали цікаві дослідження. Не можна не згадати монографії Олександра Гогуна і Тетяни Таірової-Яковлевої про УПА і гетьмана Івана Мазепу (у серії “ Жизнь замечательных людей”) відповідно. До них ще варто додати тематичні збірки з документів, статей і уривків монографій під назвами “Бандеровщиша”, “Махновщина” і “Петлюровщина”.

Росіяни — демократи, націоналісти, совкофіли, імперці — уважно стежили за Україною. Кожен трактував події на власний розсуд. Однак ми були предметом постійного обговорення і наслідування. Російські опозиційні рухи і партії чомусь вчилися демократії і боротьбі з авторитарним режимом не у грузинів (які мали на рік раніше свою революцію), а саме в нас. Українці їздили до колег ділитися передовим революційним досвідом.

З усіх гріхів Віктора Федоровича (водночас, це і найголовніший провал його політики) найбільшим є створення умов для падіння зацікавленості до України з боку впливових держав. Навіть сусідня Росія вже не приділяє такої уваги, як це було до 2010 року.
Читати далі

Tags: foreign affairs, geopolitics, history, Россия, Україна, Україна-Росія, Янукович
Subscribe

  • Давайте поговорим о мире на Донбассе

    Из военной истории знаем, что есть следующие условия: 1) Одна из сторон находится на краю военного краха; 2) Низкий боевой дух в армии одного из…

  • Хохлы, московская орда, киборги, Донецкий аэропорт

    Из туповатых хитрожопых хохлов с салом в одной руке и борщом - в другой, мы стали кровожадными убийцами, гневно именуемые "укропами". Вот…

  • Закарпатцы

    01 января, 11:00 трое пенсионеров-мужчин (около 65-75) заходят в Old Cafe (Ужгород) и заказывают по чашечки кофе - кажется, эспрессо. И начинают…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment